Elden Ring: історія справжнього темного лорда

Приблизно на середині гри Elden Ring мене спіткало похмуре усвідомлення, через яке я навіть хотів її відкласти. Я усвідомив, що ми граємо за лиходія-опортуніста, який іде до влади, іде по головах і має жменьку опцій, щоби перетворити світ на пекло. Втім, чим більше я розбирався з подіями гри, тим більше усвідомлював, що майже всі доступні наприкінці фінали можна виправдати. Зло в Elden Ring явне і жорстоке. Але при цьому у нього багато форм та площин, воно більш правдоподібне, ніж в більшості ігор.

Та про все по порядку. На відміну від мого попереднього тексту – про мапу світу Elden Ring – в цьому тексті далі на вас чекають багато спойлерів щодо основних подій сюжету, тож раджу перед читанням пройти гру.

Релігійне лицемірство

Гравці, чиї персонажі були орієнтовані на віру, могли зауважити, що інкантації (молитви) з часом стають дедалі більш “забороненими”. Одна з найпростіших інкантацій, що дозволяє жбурляти вогняну кулю, згідно з її описом, допустима лише в критичних ситуаціях, але і за таких обставин має призводити до анафеми користувача. Застосування інкантацій Безумних Трьох Пальців або Богині Крові, напевно, мали би викликати не менший осуд. Вчитель інкантацій – брат Корин – майже всі віднайдені вами молитовники називає “єретичними”. Під кінець гри у вас буде великий вінегрет із інкантацій усіх можливих релігійних течій світу Elden Ring, і хоч вас не особливо жорстко судять за цю мішанину, суто теоретично, вона мала би бути неприпустимим табу.

Але ж на базовому наборі молитов теж далеко не заїдеш, тому наш анти-герой бере на озброєння все, що може, щоби дійти до кінця. Він сприймає віру суто як засіб.

Так, можна сказати, що віра і релігія в Elden Ring діють дещо інакше, аніж в реальному житті, але прагматичне, навіть цинічне використання священних учень, гадаю, в будь-якому сеттінгу наближає нас до образу корумпованого церковника, голодного до влади лицеміра і віддаляє нас від образу послідовного і чесного героя.

Інтриги, зради і свавілля

Для ігор From Software є доволі типовими квести, в кінці яких з вини гравця той чи інший персонаж переживає страшну і трагічну смерть або щось навіть іще гірше. Але це зазвичай трапляється мимовільно. Ну от як ми могли знати, що донька Отця Ґаскойна полізе його шукати в каналізацію із свинею-людожером? Або як можна було передбачити, що Солер зійде з глузду через паразита в глибокому підземеллі?

В Elden Ring присутня подібна динаміка, але її повторювана відмінність: вам говорять одразу, що ви обираєте поганий шлях, який суперечить Вищій Волі. Друга часта відмінність: згодом, коли відкривається нагода, ви вирізаєте тих, на чию користь нещодавно взялися порушувати правила. З деякими варіаціями це відбувається із завданнями Білої Маски Варре, у Вулканічному Маєтку, у сюжетній лінії Пожирача Фекалій та в роботі на відьму Ранні.

Скажімо, особливо показова історія Вулканічного Маєтку, де гравцю прямо говорять, що запрошують його долучитися до фракції, що поважає тільки силу, фракції, яку інші зневажають, фракції, що йде супроти Елден-Дерева та всіх інших авторитетів, задають завдання вбити, фактично, свого побратима по зброї. Зрештою, убивши достатню кількість жертв ви отримаєте аудієнцію з господарем Маєтку – Райкардом… і вб’єте його, а всі учасники Маєтку розпорошаться.

Дещо відокремлений і менш драматичний, але де в чому схожий квест відьми Селлен. Попри всю її аристократичність і нібито щире прагнення знань, допомагаючи їй, ви також долучаєтеся до плану, базованому на стрьомних ризиках і порушенні дуже небезпідставних заборон. І навіть в разі успіху доля самої Селлен вкрай незавидна.

Важливо, що все це сюжети, в яких обмаль моральної альтернативи, окрім як не брати в них участі. Так, чи не єдиний спосіб не чинити зла – геть відмовитися від цих квестів. Але ж це величезний шмат контенту! Напевно, більше половини усього, що не є строго необхідним для фінальних титрів. Та і без проходження бодай якогось із цих квестів вам буде дуже складно під кінець гри. Скажімо, у Вулканічному Маєтку найцікавіша і найпотужніша зброя для тих, хто розвиває віру і силу. Іншими словами, так задумано, що наш герой-лиходій вчинить принаймні якесь зі згаданих діянь.

Але і основна сюжетна лінія не відстає. Елден-Дерево відмовляється прийняти гравця як нового Лорда, коли той до нього доходить, навіть попри те, що вас послала Вища Воля і ви виконали формальні вимоги. Імовірно, Дерево знає, скількома правилами ви підтерлися дорогою до нього. А може Дерево від початку знає, що Вища Воля посилає лиходія? А може ви все ж таки пішак у цій грі, а сама Вища Воля як така є підлою? Достеменно важко сказати, адже Дерево заблокує шлях незалежно від того, до якого фіналу ви прямуєте.

Та яка відповідь на цю перепону? Спалити древнє Дерево нахрін! Так, спалити к чортовій матері дерево життя і переродження душ. Адже влада так близько!

Цілі, які мали би виправдати засоби

Поговоримо про опції фіналу, які, залежно від того, які квести ви пройшли, доступні аж у шести варіантах.

Кожен з фіналів має простір для інтерпретацій, але відвертою спробою дійсно створити кращий світ для всіх (чи бодай для більшості) можна назвати хіба що лінію Золотої Маски. Пошук відповідної руни доволі езотеричний, а її опис трохи тупуватий (“все було би добре, якби не напівбоги, напівбоги – дебіли, без них буде краще” чи якось так), але тут принаймні відчувається обіцянка виправлення старих помилок і встановлення якоїсь справедливості.

Фінал Ранні також не є відверто поганим, проте він започатковує нову і незрозумілу Епоху Зірок, яка, за словами самої ж Ранні, передбачає “шлях страху, сумніву, самотності у пітьмі”. Якщо заглибитися у тонкощі перекладу з японської і виправити кілька грубих помилок локалізаторів, стає зрозумілим, що цей шлях у пітьмі стосується самої Ранні та гравця, а не решти світу. Проте тут все одно залишається простір для інтерпретацій, і хоч Ранні всім гравцям дуже подобається, вона дуже мила (так, це дуже “мило”, коли у дівчини дві пари рук, відірваних і пришитих назад вірьовками!), та нема об’єктивних причин для певності, що вона буде кращою богинею за Маріку.

Повертаючись до фіналів, де гравець сам стає Лордом, тут є кілька опцій. Якщо ви не знайдете жодних рун (ані Золотої Маски, ані руну смерті, ані руну прокляття), то це умовно “фінал-за-замовчанням”. Найімовірніше він призведе до нового циклу розвитку і занепаду світу, і все закінчиться так само, чи навіть гірше, ніж було.

Руна смерті, яку можна додати до свого правління, по суті, легітимує мертв’яків як форму існування. В чому додана вартість такого нового порядку для всіх інших істот, окрім самих мертв’яків – особисто мені не ясно. Але принаймні це фінал зі своєрідним суспільним договором і примиренням між життям і смертю, хоч якийсь поступ вперед.

Руна прокляття, яку ви можете отримати від Пожирача Фекалій – напевно дає найгірший фінал, адже вона робить увесь світ проклятим і гнилим. Від цього не стане краще абсолютно нікому, включно з нашим головним лиходієм. Це безсенсовний шлях і гра різноманітними способами на це вказує. Пожирач Фекалій – просто абсолютне хаотичне зло, ви можете послідувати за ним суто з ненависті до всього живого.

Нарешті, фінал Безумних Трьох Пальців. По-перше, вважати, що весь світ настільки поганий, що його треба спалити повністю – такого можуть прагнути або вкрай депресивні невдахи, або комуністи. По-друге, у фінальній заставці видно, що світ не знищується на всі 100%, Меліна спокійно виживає, а отже, знову ж таки, цей фінал нічого не вирішує, а просто руйнує світ. Проте цей фінал трохи кращий, ніж у Пожирача Фекалій, адже руйнація не означає прокляття, тож дійсно історія може розпочатися наново, і світ постане з попелу. Чи він буде ідеальним – ну як сказати…

Отже, є певний спектр варіацій щодо завершення Elden Ring. Більшість із них зводиться до того, що опортуністична, цинічна і ймовірно, відверто лиха людина приходить до влади над світом або знищує цей світ. Відверто кажучи, така собі перспектива… Але є “але”.

Прагнення “сильної руки”

Зауважте, що яке би зло ви не вчиняли, вас украй рідко критикують.

Так, брат Корин скаржиться на “єресі”, але поза тим продовжує вас навчати нових молитов. Баби-шептухи, які інтерпретують Вищу Волю, не без подиву, але досить “рівно” переживають підпал Елден-Дерева. І навіть дружина Райкарда у разі його загибелі від вашої руки скаже “він сам винен, не треба було бути слабким, він загинув, значить він був слабким”. Серйозне занепокоєння ви викликаєте у когось лише якщо йдете по сюжетах Пожирача Фекалій або Безумних Трьох Пальців.

Чому в Elden Ring для всіх навколо єресі, зради і вбивства – ОК? Чому вони вам легко прощають? Бо світ, який зображений у грі, перебуває у цілковитій анархії, де жодна із численних фракцій не може здобути панівну позицію і навести хоч якийсь лад. І це і призвело до бунтів нелюдей, поширення ходячих мертв’яків, проклятих безкінечних битв із носіями Червоної Гнилі, розгулу персонажів типу Пожирача Фекалій і т. д. І всім набридло так жити. Мешканці Міжзем’я готові прийняти владу “сильної руки”, вже хай хоч хто був би цим новим Лордом, аби він міг навести якийсь порядок. І з плином гри ваш герой-лиходій дедалі більше утверджується в ролі єдиного, хто здатен навести лад.

Насправді, описана динаміка притаманна багатьом суспільствам, що переживають турбулентні часи – згадаймо хоча би пострадянські реалії 1990-их. Проте ми бачимо, що стало з країнами, які піддалися спокусі прийняти “сильного”, але безпринципного правителя. Імовірно, кримінальна війна всіх проти всіх була все ж таки не такою і поганою?

З іншого боку, From Software ще у першій Dark Souls демонструвала сюжет, коли темний шлях – це, імовірно, єдиний шлях, який має сенс. У виборі між варіантом розпалити наново своєю душею вогонь світу та варіантом очолити і повести світ в епоху темряви, перша опція є дуже тимчасовою і гарантовано призведе до такого ж занепаду, як і той, що ми бачимо довкола себе на початку гри. Епоха темряви ж є новим починанням у світі без тиранічних (і дисфункціональних) богів. У Elden Ring Епоха Зірок може, теоретично, бути аналогом фіналу темного лорда у Dark Souls.

Але, припускаю, тут є й інше повідомлення від From Software. Вони люблять наголошувати у своїх іграх, що персонаж гравця – лише один з багатьох: мисливців, обраних мертв’яків, попільників тощо. Наш герой-лиходій в Elden Ring починає сходження до влади будучи лише одним із багатьох “пішаків” Вищої Волі. Він спромагається добитися свого значною мірою завдяки готовності інших визнати його владу. Це вказує, що правитель, якою би божественною владою не володів, є продуктом середовища, в якому відбувається його сходження до влади. І, теоретично, це знімає з нашого лиходія багато відповідальності за все, що він вчиняє, “бо це єдине, що він міг би зробити на своєму місці” …окрім тих випадків, коли це все ж таки не так, коли за новим Лордом залишається вибір.

Серед шести варіантів фіналу хоч і є відверто жахливі, є і такі, які дають надію на зміни і краще майбутнє. Тож напевно, попри всі свої злочинства, наш анти-герой може зрештою стати правителем, якого в легендах згадуватимуть не як темного лорда, а як благочестивого і мудрого лідера. І напевно, всі правителі, яких так позитивно згадують у реальному світі, дійшли влади подібним чином.