Раз на кілька років Capcom згадує, що в них є чудова, прекрасна, динамічна й стильна франшиза Devil May Cry (DMC), і вирішує чимось потішити її прихильників. Цього року їхній вибір припав на аніме. Про переродження Данте в “реальному” світі, пристрасті американської політики та новий погляд на демонів – у нашому огляді!

Новим аніме Capcom зваблювали нас уже давно. Devil May Cry 5 вийшла у 2019 році та завершилася типовим відкритим фіналом у стилі “ми не знаємо, буде наступна чи ні”, а перша спроба в мультик була ще у 2007. Тож до виходу найсвіжішого творіння у франшизі фанати обмусолили всі доступні тизери та трейлери: і як новий одяг Данте має в собі потроху з кожної частини серії, і з якої гри кожен показаний демон, і як головним антагоністом буде Білий Кролик з манги, і чи справді ми побачимо Верджила. 

Принаймні одне було очевидно: цього разу студія вирішила не йти на повний перезапуск і таки залишити головного героя собою. Але де, що і як він робитиме, було неочевидним попри всі чутки.

Про сюжет

Події цієї ітерації мультиків DMC розгортаються у Нью-Йорку років так 90-их чи ранніх 2000-их. Частині людства цілком відомо про демонів і те, як вони періодично проникають у наш світ. Намагаючись захистити своїх співвітчизників, уряд США засновує і фінансує організацію Dark Realm Command (Darkcom), де тренує елітних військових для боротьби з нечистю. Увагу організації привертає атака демонічного терориста, Білого Кролика, на Ватикан і викрадення ним могутнього артефакту – стародавнього меча демона-лицаря Спарди. Під час своєї операції Кролик натякає, що його наступною ціллю буде молодий мисливець на демонів, Данте, і так розпочинається історія “Як американський уряд і армія нечисті амулет Данте ловили”.

Перші епізоди серіалу розповідають нам досить іронічно, а деколи і з відвертим сарказмом, начебто класичну історію кінця світу в США з усіма атрибутами типового американського бойовика: некомпетентним президентом, схожим на дядька Сема, його першим заступником з прихованими планами, таємною парамілітарізованою організацією, вундервафлею, яка, звісно ж, у Ватикані, й героєм, який крутіший за них усіх, але при цьому взагалі не знає, що відбувається. 

Загалом, історія поєднує в собі як абсолютно нові, ніяк не пов’язані з основним сюжетом франшизи елементи, так і знайомі всім шанувальникам концепції. Героям переважно зберегли історії походження, проте в цьому “справжньому” світі їхній вплив був дещо іншим, ніж в іграх. Більшість демонів знайомі гравцям і навіть демонструють свої босівські здібності (так, стріляти в Кавальєре Анджело і в DMC5 – марна справа, бо крила). Окремі епізоди та сцени є прямими алюзіями на аналогічні сцени франшизи, як от традиційне протикання Данте мечем або танець у капелюсі, дуже схожому на Фауста.

Сам же Данте нагадує себе. Він і тут легко ставиться до життя та насміхається з тих, хто намагається на нього напасти. Доля світу не надто турбує нашого героя, оскільки в цій історії він навіть не знає, що є напівдемоном. Він “звичайний хлопець”, який легко знуджується, любить битися й понад усе цінує спогади про своїх загиблих матір і брата. Тож чарівна підвіска для нього – єдина цінна річ від своїх рідних, а не якийсь там ключ у пекло, який потрібен усім навколо.

Знову “не все так однозначно”

Наступна секція посилається на чимало сюжетних деталей, тож, якщо ви бажаєте уникнути спойлерів, рекомендую її пропустити.

Хоча в цілому серіал від Netflix віддає більше шани оригіналу, ніж перезапуск у вигляді гри DmC, деякі істотні зміни таки змусили мене сумувати. Зокрема, як це популярно у багатьох творах сучасності, творці аніме вирішили і тут погратися в сіру мораль і не ділити світ на чорне й біле.

Білий Кролик уже не зовсім демон, а пригноблена життям людська сирота. Та й демони тут не зовсім дияволи. Більшість з них – жертви жорстокого феодального устрою демонічного світу. І все було б нічого, але винять вони у своїй ситуації людей і Спарду. За версією Кролика і його послідовників, саме Спарда винен у тому, що могутні володарі пекла переключилися на експлуатацію своїх слабших одноплемінників, коли виміри роз’єднали. У цій моделі світопорядку незрозуміло лише, чому бідним поневоленим демонятам допомагають боси рівня Кавальєре та Аґні й Рудни, які в класичному DMC мали досить високі посади в імперії Мундуса.

Іншим великим недоліком адаптації є загальна тупість персонажів. Леді тепер не розумна дівчинка, яка сама себе зробила й натренувала. Тепер вона – проєкт уряду з промитими мізками, щоб служити у його елітних військових силах. Її товариші по зброї грають роль статистів, чия основна ціль не дуже героїчно загинути через помилку їхньої командувачки. І, звісно, в якийсь момент вона просто зобов’язана прозріти, що демони насправді невинні, а це все їхня зла влада. Данте, попри своє легке ставлення до життя, в іграх теж далеко не дурень, проте в серіалі він абсолютно не відстрілює, що відбувається й чому. Але це краще замасковано в його почутті гумору.

Окремо зазначу про дуже непослідовне місце релігії. Серед персонажів є дивний релігійний фанатик, який покладає все своє життя на слідування волі божій і вищому покликанню. При цьому ми не бачимо жодних натяків ані на важливість церкви, ані на присутність інших вірян, ні на взагалі причини, чому культ бога мав би бути популярним у реальності серіалу.

Не меншою проблемою є непослідовність можливостей і здібностей як Данте, так і решти персонажів. З Данте це було найбільш очевидно. Однієї миті він найкрутіший хлопець на селі, здатен витримати будь-який удар і блискавично ухилитися від куль, у наступну він безпомічно сидить у кайданах або ж не в змозі зловити той самий найцінніший медальйон. І схожі речі трапляються не лише з потойбічними силами Данте, а і, наприклад, з супернауковими й передовими зброєю та спорядженням антидемонічних солдатів.

Висновки

Моя особиста й упереджена оцінка цієї екранізації – 6/10. Мультик чудово анімований, цікаво спостерігати за боями, хороша музика, Данте радше нагадує Данте, ніж якогось іншого чувака з таким же ім’ям. Цілком очевидно, що ця адаптація немає нічого спільного з “Божественною комедією” справжнього людського письменника, проте це не основна проблема.

Особисто мені не вистачає глибини персонажів і трохи прикро, що нове середовище абсолютно нівелює важливість особистого вибору, який був у центрі оригінальних ігор. Ми любимо нашого горе-мисливця на демонів не тому, що він – жертва жорстокого дитинства і вбитої сім’ї, а тому, що попри свої надлюдські сили й можливості він обрав бути людиною. Ми також любимо спостерігати, як персонажі приймають рішення, стоячи перед абсолютним злом: хтось обирає погасити його в собі та ступити на бік світла, як Спарда і Тріш, хтось хоче знищити його понад усе, як Леді, а хтось знаходить у ньому єдиний для себе спосіб вижити та досягти величі, як Верджил. Чи вартувало забрати таку вагому концепцію заради нового погляду? На мою нескромну думку, ні, але час покаже, наскільки сучасній аудиторії цікавіша проблема несправедливого суспільства й морально корумпованого лідерства. 

Netflix уже оголосили про вихід другого сезону, тож залишається лише сподіватися, що сценаристи допрацюють персонажів, краще продумають їхні можливості та мотивацію і таки визначаться, за якими законами працюють їхні сили. А поки можна насолоджуватися пародіями на американську владу, спогадами про знакові битви та ностальгійною музикою Емі Лі, яка, здається, за всі ці роки не змінилася.