By Збірка Founding (“Заснування”) Дена Абнетта стала першою для мене книжкою у похмурому світі Warhammer 40K. Я непогано знайомий із цим всесвітом завдяки відеоіграм і різноманітним роз’ясненням в Інтернеті, але ніколи не горів бажанням читати книжки по W40K. Мені було просто складно уявити цікаву історію там, де існує лише “нескінченна війна” галактичних масштабів і ледь стримуваний натиск позамежних демонів Хаосу. Хороша історія, навіть, якщо вона трагічна, потребує надії, невизначеності, інтриги, багаторазових змін настрою, переродження персонажів… Усе це видається наперед малоймовірним у прямолінійному W40K.
Але ж, по факту, у цьому сетингу виписана ціла бібліотека малих і масштабних творів! Тож я узявся читати – передовсім, щоби зрозуміти, якими взагалі можуть бути ці історії.
Книга “Перший та єдиний” починає збірку Founding і довшу серію оповідань про комісара Ібрама Ґонта і його підлеглих – так званих “Привидів”. “Привидами” називають полк Імперської Гвардії зі знищеної Хаосом планети Таніт. Полк – єдине, що від цієї планети лишилося, тому-то це і є перший, і єдиний танітський полк. Збірка розповідає про воєнну кампанію Імперіуму супроти сил Хаосу у секторі Саббат. “Привиди” Ґонта беруть участь у різноманітних операціях на кількох різних планетах. Битви та бойові завдання у книзі йдуть впереміш зі спогадами комісара.
Плакатний початок
У мене залишилося стійке враження, що “Перший і єдиний” писали як самостійній і одноразовий твір, – можливо, навіть, як замальовку, переказ сесії настільного варгейму, – і лише згодом автор вирішив розвинути цей задум у щось більше.
Порівняно з першими книгами багатьох сучасних епічних циклів початок Founding простий і прямолінійний: танітський полк кидають на м’ясний штурм об укріплені позиції хаоситських інженерів. Гвардійці зазнають втрат і стикаються з дедалі більшими загрозами з боку Хаосу. Самозакохане командування сподівається на медальку, солдати в окопах мріють просто пережити найближчі кілька годин. Звісно, далі будуть деякі сюжетні повороти, але більшість із них направду дуже передбачувані.
Типажі героїв водночас стереотипні й не до кінця розкриті – ніби й розумієш, що ось цей здоровань з кулеметом, а той інший – старий і мудрий розвідник. Але їхні імена мало що говорять і кожен з них ніби просить більше “сторінкового часу”. Цікаво, що при цьому негативних персонажів – паркетне генеральське чмо, мутованого інквізитора або зажерливого неповороткого космічного капітана – я міг до деталей уявити з перших словосполучень про них.
Сам комісар, попри чималу увагу до його передісторії, розкривається нешвидко. Трагедія втрати батька і пару епізодів з його навчань мало що пояснюють про мотивації і принципи Ґонта. І хоч загалом він разюче відрізняється від стереотипного вархамерівського комісара своєю людяністю та інтелектом, до кінця першої книги для мене Ґонт так і лишився радше плакатним героєм.
Поступовий прогрес
Означені вище проблеми вирішуються вже у наступній книзі – Ghostmaker (“Творець Привидів”), яка зосереджує свою увагу почергово на кожному зі знакових бійців під командуванням Ґонта. З імен, які ми ледь розрізняємо, вимальовуються принципово різні та яскраві особистості. Не всі вони є відважними чи винахідливими, але кожен із них по-своєму доповнює команду і робить внесок у спільну перемогу. Через взаємодію комісара з ними читач дізнається не лише про слабкі й сильні сторони кожного воїна, але і про обставини знищення Таніт. Це дає настільки глибший погляд на увесь танітський полк і самого Ґанта, що я б навіть радив починати читати збірку з Ghostmaker.
У третій книзі, Necropolis, автор намагається йти ще далі та привідкриває реалії світу W40K з позицій політично і соціально різних груп у гігантському місті-вулику – столиці планети Вергаст, яку атакують одержимі Хаосом війська сусіднього міста.
Іншими словами, це саме той випадок, коли, перш ніж читати по-справжньому цікаве, нам пропонують подолати першу книжку серії – грімдарковий аналог другосортного вокзального детективчика.
У похмурій темряві майбутнього… не лише війна
Найбільша цінність Founding для мене – ця серія припіднімає завісу над усім, що відбувається у всесвіті W40K поза кривавими битвами космодесантників. Перспектива комісара Ґонта і його бійців – це погляд відносно простої людини, якій доводиться переживати поранення та некомфортні умови гвардійського табору, а поміж тим відпочивати у якихось мутних закладах кіберпанкових антиутопічних міст.
Не все геть так геть безнадійно. Де-не-де комісар обмовляється про право полку оселитися на першій планеті, яку вони звільнять від Хаосу. Між рядків ми розуміємо, що безліч світів живуть тисячі років без жодних вторгнень будь-кого, а, отже, в цьому космічному майбутньому все ж таки є далеко не тільки війна. Це усвідомлення суттєво додало “об’єму” усьому, що я досі знав про W40K.
Водночас, Імперіум – корумповане і деградоване суспільство. Не всі конфлікти в ньому інспіровані Хаосом чи інопланетними цивілізаціями. Деякі людські колонії просто хочуть… незалежності. Імператор як такий, принаймні з точки зору пересічного жителя (або навіть комісара), існує радше як символ. Реальна влада над світом людей – у безликих забюрократизованих інституцій, які занадто зайняті війнами та своїми внутрішніми розборками, щоби займатися хоч якимось розвитком чи розв’язанням проблем людства.
Парадоксально, але читання книжки про взірцевого комісара радше додало мені симпатій до Хаосу 🙂 Втім, якщо серйозно, W40K вперше відкрився мені як доволі влучна пародія на західний інституціоналізм, в якому все ніби сяк-так працює, але за кожним рогом командирського зорельота ховаються якісь відірвані від реальності й жадібні до влади чинуші. Якщо ворожі сили й зазнають поразок, то радше всупереч, а не завдяки структурі Імперіуму. І всяка імперія, хай навіть міжгалактична, рано чи пізно зазнає колапсу.
Я б назвав книги Абнетта доречною художньою літературою для читання у час війни. Вони достатньо фантастичні, щоб відволікти від реальності, достатньо похмурі, щоб не відчуватися фальшивими. Проте я ловлю себе на усвідомленні справжнього хаосу нашого нинішнього реального життя, коли розумію, що для розслаблення перед сном гортаю космічний бойовик з елементами жаху.
Ігровимір! 