By Hauntii на диво стильна, легка за своїм настроєм, трошки кумедна і доволі щемлива. Я би сказав, що ця гра дуже доречна для поминальних днів та для будь-кого, хто переживає утрату.
Нова душа потрапляє у потойбічний світ і намагається зрозуміти, що це з нею сталося. Сталася, звичайно, смерть. Але ким ми були? Що передувало смерті? Наша душа відправляється на пошуки відповідей у темряві.
Долина смертних тіней
Тутешнє потойбіччя не схоже ані на пекло Данте, ані на будь-яку версію раю. На карті воно називається “Вічність” – ні багато, ні мало. Це загублені і заплутані землі у пітьмі, в яку краще надовго не забрідати – бо можна не повернутися. Однак не все так погано – тут є і приязні духи, і купа різних міні-ігор, і по-справжньому чарівні краєвиди. Зрештою, із пітьми добре видно зорі, які мандрівна душа має розшукати. Збирання зірок у сузір’я важливе і для власного підсилення, і для просування потойбічним світом, і для відновлення своїх спогадів з життя до смерті.
Майже одразу ми зустрічаємося з ангелом, який чомусь дуже вподобує нашу душу і прагне витягти її з цієї глибинної темряви у височінь. Інші привиди застерігають, що з ангелами небезпечно мати справу, однак ідея виборсатися на вищий рівень існування ще й з приємним і могутнім ангелом під боком здається не лише привабливою, а і єдиною логічною активністю у цьому незрозумілому лімбі.
Веселощі по той бік
Освітлені клаптики потойбіччя сповнені різноманітних забав: перегони з іншими привидами в лісі, польоти на веселих жучках, шаради з пустельними лабіринтами і навіть карнавальні конкурси! Власне, ці забави і є основним джерелом зірочок, з яких ми поступово складаємо сузір’я.
Ігролад Hauntii інтуїтивно простий, але пояснити його інакше, ніж як збірку міні-ігор, складно. Наша мандрівна душа, будучи привидом, уміє вселятися (haunt – звідси і назва) у різні предмети та істот, які дарують новий тимчасовий функціонал. Скажімо, якщо вселитися у потяг, його можна пересунути по рейках (що логічно). Можна вселятися і в речі, які не обов’язково корисні чи необхідні для сюжетного просування. Це пісочниця, а не коридор. Це кафе з широким асортиментом канапок і морозива, а не званий обід зі строгою подачею страв.
Тут я маю особливо похвалити розробників: гравцю не обов’язково збирати геть усі зірки, не обов’язково зачищати усі локації повністю. Це дуже мудре рішення, адже гра не встигає перетворитися з розваги на роботу. Не змушує вас впахувати над типами завдань, які вам не цікаві. Наприклад, я не второпав, як працюють перегони (а завдання цього типу повторюються кілька разів) – і не страшно, я пройшов Hauntii повністю без перегонів.
Втім, це не значить, що у Hauntii немає випробувань. Битви з босами (та міні-босами) змушують трошки помізкувати. Вони дуже творчо зроблені, ніби й не зовсім битви – радше шаради. І драматизму у них вистачає! Штурм пісчаного корабля удєлує по динаміці усі погоні “Шаленого Макса”.
Краєвиди чарівної безодні
Hauntii – це атмосфера. Гра вражає послідовним візуальним стилем. За дитячої мальовки об’єктів і персонажів, за мінімалізму кольорової схеми, у Hauntii спостерігається сильний art direction: зміна перспективи при потраплянні у “Вічне Місто” дає відчуття простору і глибини, яке не завжди побачиш у іграх-блокбастерах. Відтінки у кожному з регіонів потойбічного світу чудово передають атмосферу, яка підтримується іноді веселеньким, іноді меланхолійним саундтреком.
Як приклад – окремий регіон карнавалу. Мати подібну зону – своєрідне кліше/традиція відеоігор. Але чи не вперше за весь час, що я граю, подібна локація дійсно дала мені себе відчути, ніби я у жвавому лунапарку посеред неіронічно казкового свята. А у компанії ангела це взагалі схоже на романтичне побачення… з кимсь прекрасним, але мовчазним.
Ця гра меланхолійна. Зрештою, це ж історія про смерть! Душа, якою ми керуємо, збирає спогади із земного життя про радісні і знакові моменти, збирає їх, щоби зрештою залишити позаду, – цього вимагатиме вознесіння у рай. І хоч як приємно не звучала би обіцянка цього кращого життя-після-життя-після-смерті, якось шкода забувати того невідомого хлопця, який ходив з батьками в гори і любив дайвінг.
Hauntii – коротенька гра на кілька вечорів (10 годин), яка не вимагає багато, заохочує вашу внутрішню дитину гасати, тішить око, дає привід не стільки задуматися про серйозне, скільки це серйозне повідчувати! Раджу її багатьом – і тим, хто майже не грав, і тим, хто награвся у відомі ігри популярних жанрів. Hauntii – гра, що залишає приємний післясмак.
МІНІМАЛЬНІ ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ:
- Операційна система: Windows 8
- Процесор Intel Core i5-6400
- Оперативна пам’ять: 6 GB RAM
- Відеокарта: GeForce GTX 950
- Місце на жорсткому диску: 4 GB
Ігровимір! 